• Телефонуйте : 066 758 90 94
22Жов
2014
1

Класифікація звуків української мови

(Тим, хто готується до олімпіад з української мови, абітурієнтам, студентам та всім, хто цікавиться)

За звучанням, тобто за кількістю голосу й шуму, звуки української мови поділяються па голосні та приго­лосні.

Голосні звуки утворюються за допомогою голосу. За способом творення їх поділяють на звуки

  • високого підняття ([і], [у]),
  • високо-середнього підняття ([и]),
  • середнього підняття ([е], [о]),
  • низького підняття [а];
  • переднього ряду ([і], [и], [е]),
  • заднього ряду ([у], [о], [а]);
  • лабіалізовані (губні або огублені) голосні (ті, у творенні яких беруть активну участь губи) — [у], [о],
  • нелабіалізовані (негубні або неогублені) ([а], [е], [и], [і]).

Голосні звуки бувають наголошені та ненаголошені. Наголошені голосні вимовляються і чуються у вимові чітко та ясно.

Звуки, що мають у своєму складі й голос, і шум, називаються приголосними. За кількістю звучності (голосу) приголосні поділяються на сонорні та шумні.

  • Сонорні наближаються за тоном звучання до голос­них. Їх небагато: [р], [л], [м], [н], [j], [в], ], [р], [н].
  • Інші приголосні належать до шумних.

У свою чергу шумні звуки за кількістю шуму й голосу поділяються на дзвінкі та глухі.

  • Дзвінкі звуки мають у своєму складі шум і голос.
  • Глухі звуки складаються тільки з шуму.

Дзвінкі й глухі приголосні в українській мові є парними (крім глухого [ф], який не має пари серед дзвінких приголосних). Дзвінких приголосних 11, глухих — 12.

Дзвінкі: [б], [г],  [ґ], [д], [ж], [дж], [з], [дз], [д’], [з’],  [дз’].

Глухі:  [п], [х], [к], [т], [ш], [ч],  [с],  [ц],  [т’], [с’],  [ц’], [ф].

За місцем творення приголосні звуки поділяються на: губні, носові, язикові та гортанні.

  • Губні звуки творяться при активній участі губ або нижньої губи і верхніх зубів: [б], [п], [в], [м], [ф].
  • Носовими називаються звуки, при творенні яких ви­дихуване повітря виходить через ніс: [м], [н].
  • Гортанний звук один: [г].
  • Решта звуків є язиковими. Їх ще називають рото­вими.

За місцем творення вони також поділяються на три групи залежно від того, яка частинка язика бере участь у їх творенні: задньоязикові, середньоязикові та перед­ньоязикові.

  • До задньоязикових належать звуки [ґ], [к], [х]. В українській мові вони є завжди твердими. Тому після літер, що їх позначають, ніколи не пишеться м’який знак. Перед звуком [і] задньоязикові можуть пом’якшу­ватися: кігті, хід, хімія.
  • До середньоязикових належить звук [j] та м’які звуки [д’], [т’], [л’], [н’]. Всі середньо­язикові звуки м’які.
  • Всі інші звуки є передньоязиковими: [д], [т], [н], [з], [с], [дз], [ц], [л], [р], [ж], [ш], [дж], [ч], [з’], [с’], [дз’], [ц’], [р’]. У мовленні передньоязикові звуки можуть бути або твердими [д], або м’якими [с’], або пом’якшеними [ч] .

За способом творення приголосні звуки поділяються на:

  • Зімкнені (проривні) звуки творяться в момент прориву струме­нем повітря зімкнених мовних органів. Їх ще називають проривними, вибуховими, миттєвими, бо творення таких звуків є швидким, його не можна протягнути. Вони не бувають подовженими. Це звуки [б], [п], [д], [т], [ґ], [к], [д’], [т’].
  • Щілинні (фрикативні) звуки творяться при проходженні струменя видихуваного повітря в щілині мовних органів. Такі зву­ки можна подовжити, протягнути: [з], [с], [ж], [ш], [ч], [х], [ф], [л], [j], [в], [г], [з’], [с’].
  • Зімкнено-прохідні звуки поєднують при своєму творенні моменти зімкнення і прориву: [м], [н], [л], [р], [н], [л], [р].
  • Африкати (зімкнено-щілинні або злиті): [д] + [з] = [дз], [д] + [ж] = [дж], [т] + [с] = [ц], [т] + [ш] = [ч], [дз’], [ц’].
  • Дрижачими (або вібрантами) у нашій мові є лише звуки [р], [р].

За акустичним вираженням (на слухове сприймання) серед щілинних виділяються

  • свистячі ([з], [с], [ц], [дз]),
  • шиплячі ([ж], [ш], [ч], [дж]) звуки. Шиплячі в українській мові вимовляються твердо: жаба, жити, шило, шолом, час, чоботи, джура, щоб, чо­мусь.

Приголосні української мови розрізняються також за твердістю і м’якістю. Твердих приго­лосних є 22, м’яких — 10.

  • Тверді: [д], [т], [з], [с], [дз], [дж], [ц], [н], [л], [р], [б], [п], [ґ], [к], [ф], [ж], [ш], [г], [х], [ч], [в], [м].
  • М’які: [д’], [т’], [з’], [с’], [дз’], [ц’], [н’], [л’], [р’], [й].

М’які приголосні поділяються на групи:

  • м’які (палатальні) — [д’], [т’], [н’], [л’], [й],
  • пом‘якшені (палаталізовані) — [з’], [с’], [ц’], [дз’], [р’];
  • окремо позначаються напівпом’якшені (напівпалаталізовані) — ], [п], [в], [ф], [м], [ґ], [к], [х], [г], [ж], [ш], [дж], [ч], які стоять перед [і] або перед я, ю, є (без роздільної вимови): [бігтие], [пуре], [фуреир] та ін.

Оскільки в українській мові немає спеціальних літер на позначення м’яких приголосних, то орфографічно вони розпізнаються за м’яким знаком, буквами я, ю, є, і, які стоять після них: сила — сіль, лінь — лину, тюлька — тур, ллється — летиш, рясно — ранок.

УВАГА! Інколи при вимові якийсь із приголосних звуків у слові видається нечітким, сумнівним. Для правильного написання слова слід дібрати до нього таке спільнокореневе, у якому б після сумнівного приголосного йшов голосний: Вели[ґ]день — Ве­ликодня, баро[д’]ба — боротися, ні[х]ті — ніготь, про[з’]ба — просити.

Третім виданням Українського правопису повер­нуто в українську абетку літеру ґ (ґе). Вона пере­дає на письмі задньоязиковий зімкнений (про­ривний) приголосний звук [ґ], що трапляється у власне українських і давнозапозичених словах на зразок: аґрус, ґава, ґазда, ґанок, ґандж, ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґедзь, ґелґотати, ґерґотати, ґиґнути, ґирлиґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґоґель-моґель, ґрасувати, ґрати (іменник), ґранчастий, ґранчак, ґречний, ґринджоли, ґрунт, ґудзик, джиґун, дзиґа, дзиґлик, у прізвищах Ґалаґан, Ґудзь.

Звуки [г] і [ґ] легко розрізняються на слух: [г] — гортанний щілинний, глухіший, а звук [ґ] — за­дньоязиковий проривний, дзвінкіший. Різницю в роботі мовних органів при вимові цих звуків можна відчути на дотик, прикладаючи пальці до гортані.

 

Comment (1)

  • Banter

    Nice article! Keep up the good work!

    reply

Reply