• Телефонуйте : 066 758 90 94
27Жов
2014
0

УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ. Загальна характеристика

Усна народна творчість — словесна частина складних явищ народної культури, які не­рідко поєднують у цілісному комплексі різні види й форми творчої діяльності (слово, музи­ку, хореографію тощо). На означення таких явищ європейська наукова традиція пропонує термін фольклор, що в перекладі з англійської означає «народні знання, народна мудрість». Науку про усну народну творчість називають фольклористикою.

Фольклорні твори за родовою ознакою поділяють на епічні, ліричні і драматичні. У межах родів твори відповідно до поетики та функціональних прикмет поділяють на жан­ри. У залежності від історичних умов кожен жанр переживав «сприятливий» і «несприят­ливий» періоди свого побутування, виявлені в етапах виникнення, поширення, включен­ня до масового репертуару, старіння та зане­паду.

Найдавніші прояви словесної творчості припали на період формування людської мови. Протягом ряду століть у всіх народів перева­жав фольклорний тип поетичної творчості. Йому властиві такі риси: усність, традицій­ність, варіантність, поєднання слова з елемен­тами інших мистецтв, безпосередність контак­ту виконавця зі слухачем, колективність.

Фольклор тісно пов’язаний з народним життям. Він віддзеркалює народні міфоло­гічні уявлення, вірування, мораль, родинні взаємини та історичну пам’ять. Усна народ­на творчість співвідноситься з таким етапом людського буття, коли «фольклорним» спо­собом відбувалося пізнання та відображення дійсності, а також акумулювався засвоєний досвід. За типом світосприйняття фольклор тісно пов’язаний зі світом міфології, однак як явище мистецтва споріднений з літерату­рою. Подвійна природа фольклору робить його посередником між найдавнішою міфологією та літературою. Остання виникає разом із за­родженням писемності. І хоч історично літе­ратура пов’язана з усною народною творчістю, характер писаного слова значно відрізняється від усного.

На відміну від літературного твору, який має визначене авторство, фольклор — це твор­чість анонімна. Нерідко траплялося так, що пісню складав один народний співець, орієн­туючись на культурні очікування певного кола слухачів. Передаючись з уст в уста та зазнаючи змін, вона втрачала авторство і ста­вала надбанням колективної пам’яті. Таким чином, фольклор є колективним явищем.

Колективність фольклорної творчості не означає її повного знеособлення. Талановиті народні автори та виконавці відчутно впли­вали на вдосконалення творів, враховуючи історичні зміни та пов’язані з ними актуаль­ні культурні запити колективу. Деякі фольк­лорні жанри набували масового поширення, натомість інші вимагали від виконавця спе­ціального навчання, особливого музикально­го або акторського обдарування. У ряді випад­ків можна говорити про професіоналізацію народних виконавців. Виникали своєрідні професії, що відповідали духовним потребам тих чи інших суспільних груп. Такими професійними виконавцями в українській народ­ній традиції були, зокрема, лірники, кобзарі, бандуристи, тісно пов’язані з ідеологією коза­цької верстви.

Важливо усвідомлювати, що запис словес­ної частини фольклорного тексту — це лише сурогатна форма, яка не враховує реальної си­туації побутування народного мистецтва. Ця ситуація передбачає існування фольклорного твору в цілісному мистецькому комплексі та одночасно в кількох рівноцінних варіантах. Варіантність є наслідком усного побутуван­ня фольклорного твору в різних регіонах та в різні історичні періоди. Поширення в чис­ленних варіантах забезпечувало тривале існу­вання твору, оскільки зміни, які вносилися виконавцями, сприяли адаптації текстів до вимог конкретного культурного середовища та актуальних запитів часу.

Усна народна творчість — важлива части­на національної культури. Вона є джерелом пізнання історії народу, його суспільної сві­домості, етичних норм та естетичних уявлень.

Фольклор здійснив відчутний вплив на становлення й розвиток літератури. Народно­поетичні мотиви відіграли помітну роль у фор­муванні літературних сюжетів, а фольклорні теми, образи, персонажі використовувалися й переосмислювалися літературою упродовж всього її існування. Письменники завжди за­позичували з народної творчості символіку, використовували і модифікували фольклорні жанри.

У цілому народна творчість — явище бага­товимірне. Важко переоцінити її пізнавальне та виховне значення. Зберігаючи у сконцен­трованій формі інформацію про різноманіт­ні прояви життя етнічного колективу, вона є яскравою і своєрідною версією духовної іс­торії народу.

No Comments

Reply