• Телефонуйте : 066 758 90 94
16Гру
2014
0

Літературна дискусія 1925 – 1928 років

Друга половина 1920-х років відзначається ускладненням перебігу мистецького, зокрема літературного життя, пов’язаним з політичними проблемами. Набуває поширення партійна пропаганда з провідною тезою, що класового ворога потрібно шукати серед прогресивних кіл інтелігенції, які творили тогочасну українську культуру. Це «полювання на відьом» дестабілізувало роботу літературних угрупувань, внесло елемент підозри й недовіри у спілкування, заважало спокійно жити і працювати людям мистецтва. Говорити вголос про проблеми, що виникли в царині культури, у цій ситуації могли лише справжні сміливці.

Виявом справжньої мужності стала стаття Миколи Хвильового «Про сатану в бочці…», або про графоманів, спекулянтів та інших просвітян», опублікована у квітні 1925 року в тижневику «Культура і побут». У ній автор рішуче виступив проти насаджуваної «плужанами» масовості, загальмованості культури, відзначив низьку якість друкованої продукції, звернувся із закликом працювати в літературі професійно та відповідально.

Саме ця стаття і започаткувала літературну дискусію, яка викликала хвилю публікацій у пресі й широкий резонанс, що не стихав упродовж кількох років.

Відтак виникла потреба у проведенні диспуту, який і відбувся в кінці травня 1925 року в будинку Василя Блакитного у присутності понад 800 осіб. Більшість підтримувала позицію М. Хвильового, однак деякі літератори засудили такі погляди (С. Пилипенко, Б. Коваленко, Іван Ле, С. Щупак) та згодом відгукнулися в пресі зливою суперечливих статей.

Під час диспутів постало гостре питання: на кого орієнтуватися – «Європа чи просвіта?». Цю проблему згодом розглянув у однойменному памфлеті М. Хвильовий. Європу письменник ототожнював з інтелектуальним досвідом людства. Просвіта ж – це примітивне просвітництво, якому сьогодні немає місця. Хвильовий закликав не орієнтуватися на Москву («центр всесоюзного міщанства»), а звернути свої погляди до «психологічної Європи», що ідейно та стилістично ближча до розвитку нашої культури.

Згодом до дискусії приєдналися майже всі провідні письменники та літературні критики, включаючи емігрантів. Від обговорення шляхів розвитку української літератури дискусія поступово перейшла у політичну площину, коли М. Хвильовий проголосив кінець російської гегемонії на Україні, бо Україна має свою месіанську ідею, яку він окреслив метафорою «азіатський ренесанс».

З літературною дискусією пов’язане виникнення найвидатнішої тогочасної літературної організації ВАПЛІТЕ – (Вільної академії пролетарської літератури). Її засновник – М. Хвильовий зумів сформувати за несприятливих обставин міцне ядро однодумців, які мали неабиякі мистецькі здібності. У різний час членами ВАПЛІТЕ стали М. Бажан, М. Куліш, П. Тичина, Ю. Смолич, П. Панч, І. Дніпровський та інші. Організація видавала власний однойменний журнал.

У широкій дискусії М. Хвильового підтримали М. Куліш, О. Слісаренко, М. Яловий, А. Любченко, М. Зеров. Проти Хвильового виступає центральний орган ЦК КП(б)У «Комуніст» у статтях А. Хвилі, А. Чубаря та ін.

Особливої гостроти набрала боротьба, коли М. Хвильовий виклав свої думки в публіцистичному романі «Вальдшнепи» (1927 р.), у висловлюваннях вольової героїні Аглаї, що гостро картає банкрутів революції Дмитра Карамазова й Ганну.

Небезпечні для Москви думки Хвильового викликали рішучу критику Й. Сталіна, який написав листа «Тов. Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У» від 26.04.1926 р., у якому піддав критиці погляди комуніста М. Хвильового. У червні 1926 року відбувся пленум ЦК КП(б)У, на якому було засуджено позицію М. Хвильового. Під політичним і моральним тиском письменник змушений був визнати свої «помилки». Незабаром мусила заявити про саморозпуск ВАПЛІТЕ. Поряд з М. Хвильовим та ВАПЛІТЕ мішенню партійної критики стали інші «попутницькі» угрупування, насамперед «неокласики» (М. Зеров, М. Рильський, О. Бургардт (Юрій Клен), М. Драй-Хмара, П. Филипович).

Створені 1926 року «Молодняк» та 1927 року ВУСПП посилили ідеологічну критику позицій «ваплітян».

«Молодняк», до якого ввійшли Л. Первомайський, О. Корнійчук, Д. Гордієнко, Б. Коваленко, виник як організація комсомольської молоді й відзначався непримиренністю позиції щодо тих, хто думав і творив не в напрямку панівної теорії.

ВУСПП (Всеукраїнську спілку пролетарських письменників) спеціально було створено для протидії прогресивній інтелігенції. Організація складалася з письменників, слухняних режимові, а її стратегію розробляли лідери І. Кулик, В Коряк, І. Микитенко, І. Кириленко.

Літературна дискусія 1925 – 1928 років, з одного боку, мала позитивні наслідки, стимулювавши висловлення багатьох плідних ідей та поглибивши самоусвідомлення українського письменства, а з іншого – внаслідок втручання Комуністичної партії вона стала певним ідеологічним етапом у підготовці масових репресій проти української інтелігенції.

Літературна ситуація 1920-х років засвідчила, що стверджувалася активна національна свідомість молодої нації, яка вийшла на шлях вільного розвитку. Але всі плани та досягнення 1920-х років були перекреслені з початком 1930-х, коли комуністична влада поставила під жорсткий контроль ідеологічну ситуацію в країні. 1933 року, передчуваючи свою майбутню долю, застрелився М. Хвильовий, було заарештовано Остапа Вишню. Масові арешти серед українських письменників відбулися 1934 (Г. Косинка, О. Влизько, Д. Фальківський, Є. Плужник, В. Підмогильний, В. Поліщук, М. Йогансен, М. Вороний тощо) та 1935 років (М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара, Б. Антоненко-Давидович та ін.).

Літературна дискусія 1925 – 1928 років виявилася безперспективною, бо М. Хвильовий та інші її учасники намагалися розвязати культурні проблеми України на засадах націонал-комунізму, що в умовах тоталітарного режиму в СРСР був приречений на знищення.

No Comments

Reply