• Телефонуйте : 066 758 90 94
11Бер
2015
0

ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО (1814-1861). Біографія (Дитинство Шевченка)

Творчість Шевченка запалила те поетичне світло, при якім «стало видно по всій Україні, куди… кожен мусить простувати».

(П. Куліш)

«Я не знаю іншого поета, який би так повно поєднав у собі поета національного і поета народного, як Шевченко.

…З самої гущі народної встає великий національний поет України Тарас Григорович Шевченко, який повно відбив і в творчості своїй, і в страдницькому житті, і навіть у зовнішності свою прекрасну, багатостраждальну Україну.

Безстрашна революційність, запорізька жадоба волі, залізна впертість, зосереджений гнів і велика любов, славне минуле в боротьбі з гнобителями, лукавий гумор, незрівнянна музика української мови, запах квітучих вишневих садів, пірамідальні тополі над білими хатами все це в поезії Шевченка.

Любити Шевченка — любити Україну. Любити Україну — любити Шевченка».

(Вікентій Вересаев)

Ці рядки російського письменника Вікентія Вересаева влучно і точно характеризують постать Великого Кобзаря і його значимість для України.

Про Шевченка багато сказано, але його творчість і надалі продовжують досліджувати, оскільки феномен митця і досі не розкрито. Велич Кобзаря — у величі всієї України і в особистій долі кожного ук­раїнця. Поет приходить до кожного з нас по-різному: у різному віці, за різних обставин. Кожний сам відкриває для себе Тараса, який символізує душу українського народу і його гідність.

Багатогранний талант Т. Г. Шевченка — поета, прозаїка, дра­матурга і художника — найбільш повно виявився в поезії, хоча він був професійним художником, а поетом — за покликанням: «Странное, однако ж, это всемогущее призвание. Я хорошо знал, что жи­вопись — моя будущая профессия, мой насущный хлеб. И вместо того чтобы изучить ее глубокие таинства, и еще под руководством такого учителя, каков был бессмертный Брюллов, я сочинял стихи, за которые мне никто ни гроша не заплатил и которые, наконец, лишили меня свободы, и которые, несмотря на всемогущее бесче­ловечное запрещение, я все-таки втихомолку кропаю» (Дневник. 1 июля 1857 г.).

Тарас Григорович Шевченко – національний герой України. Не знати його біографію сором для будь-кого, хто вважає себе справжнім українцем.

Геній Шевченка полягає якраз у тому, що все своє життя він був собою. Право залишатися особистістю за будь-яких обставин майбут­ній поет виборював з дитинства.

Т. Г. Шевченко народився кріпаком і кріпаком прожив більш, як половину свого життя. Це мало дуже великий вплив на всю його як поетичну, так і художню творчість, і через це він став таким поетом і художником, яким був.

Дитинство Шевченка

Народився Тарас Григорович Шевченко 9 березня 1814 року в селі Моринцях колишнього Звенигородського повіту Київської губернії (нині Черкаської області) у сім’ї кріпаків Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко (був третьою дитиною після сестри Катерини та брата Микити). Згідно з родинними переказами, Тарасові діди і прадіди були козаками, служили у Війську Запорозькому й брали участь у визвольних війнах та повстаннях в Україні XVII–XVIII століть. Ці повстання були жорстоко придушені, а нормальне суспільне життя на Черкащині, Полтавщині, Київщині, Брацлавщині, Чернігівщині порушилося на тривалі роки. Переважна частина місцевого населення була закріпачена і зубожіла.

Тому батьки Шевченка були кріпаками. Їх паном був магнат генерал-лейтенант Василь Васильович Енгельгардт – поміщик, що володів 50 тис. кріпаків і був власником близько 160 тис. десятин землі.

Через рік після народження Тараса родина переїздить із Моринців до Кирилівки. (1843 року Шевченко змалює хату в Кирилівці, де провів своє дитинство.)

ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО (1814-1861). Біографія (Дитинство Шевченка)

Жили батьки в злиднях, багато працювали, щоб прогодувати сім’ю, а вона була чималенька – п’ять сестричок Тарасових і двоє братів. Звали їх так: старші – Катерина та Марія, брат Микита, молодші – Ярина, Марія, брат Йосип. Старша сестра Катерина була майбутньому поетові за няню.

З дитинства Шевченко був допитливим, любив малювати, співати. Одного разу малий Тарас пішов шукати «залізні стовпи, що підпирають небо», і заблукав у полі. Чумаки, зустрівши хлопця, забрали його з собою і ввечері привезли до Кирилівки.

Восени 1822 року Тарас Шевченко (у восьмирічному віці) почав учитися грамоти в місцевого дяка Совгиря, а потім батько віддав сина до школи, до кирилівського дячка-вчителя Павла Рубана.

Тарасові було дев’ять років, коли від тяжкої праці й злиднів (1823 р.) померла мати. Батько одружився вдруге на Оксані Терещенко. Мачуха мала трьох своїх дітей, тому не дивно, що вона недолюблювала нерідних дітей, ставилася суворо до Шевченка, а часом і жорстоко. З того часу життя в хаті стало нестерпним.

Єдиною людиною, яка ставилась до Тараса з розумінням і співчуттям, була його сестра, Катерина. Але після того, як вона вийшла заміж за Антона Красицького — селянина із Зеленої Діброви, її підтримка закінчилася.

Шевченко часто чумакував з батьком. Бував у Звенигородці, Умані, Єлисаветграді (тепер Кіровоград).

Коли ж через два роки від тяжкої праці на панщині (1825 р.) помер і сам батько Тараса, то хлопець пішов у найми. А йому тільки виповнилося 12 років. Почалося доросле життя, несправедливе та жорстоке …

Мачуха зі своїми дітьми повернулася до Моринців, а малий Шевченко, залишившись сиротою, деякий час жив у дядька Павла, який став опікуном сиріт.

Згодом майбутній поет іде школярем-попихачем до кирилівського дяка Петра Богорського. Там Тарас носив воду, опалював школу, обслуговав дяка, читав псалтир над померлими й навчався далі. Його життя було постійно напівголодним, бо шкільний дяк виявився п’яницею і змушував його красти. Не стерпівши знущань Богорського, Шевченко втік від нього й почав шукати у навколишніх селах учителя-маляра.

А Тарасові дуже хотілося вчитися. У нього рано прокинувся хист до малярства. Шевченко з самого народження любив писати і малювати. У дитинстві він часто ховався в бур’яни і на маленькому клаптикові паперу складав вірші або малював.

Кирилівка, де народився майбутній поет, була оточена селами, де жили місцеві богомази, що малювали ікони. Шевченко майже всіх їх обійшов, шукаючи, хто б з них міг взяти його в учні.

Отож з Кирилівки малий Шевченко тікає у Лисянку до диякона-живописця, а згодом – у село Тарасівку до дяка-маляра, але той відмовив йому.

1827 року Тарас наймитує у кирилівського священика Григорія Кошиця. Із ранніх років він цікавився народною творчістю, у дяків навчився читати й писати.

Утративши надію стати малярем, Т. Шевченко повертається до Кирилівки й пасе громадську череду. Там зустрічався з Оксаною Коваленко. Цю подругу дитинства Тарас не раз згадує у своїх творах. Їй присвячено вступ до поеми «Мар’яна-черниця».

Після невдалих спроб, знайшов-таки Шевченко маляра у с. Хлипнівці, який протримав його у себе два тижні, щоб запевнитися, що хлопець дійсно має велику охоту до малярства, і вже навіть був згодний взяти його в науку, та, на жаль, не зважився зробити це без панського дозволу. Шевченко повинен був звернутися за дозволом до свого управителя. Старий поміщик Василь Енгельгардт помер, і село Кирилівка на той час стало власністю його сина — Павла Енгельгардта. Новий пан набирав собі челядь. На той час Шевченкові було вже чотирнадцять років. Управитель забрав Тараса й послав його до пана, рекомендуючи хлопця вдатним на маляра. Але пан не звернув на це уваги і зробив його спочатку кухарчуком, а потім – козачком. Таким чином, замість учитися малярству, Т. Шевченко потрапив у козачки, і восени 1829 року разом з дворовими кріпаками Енгельгардта він виїхав до Вільно, де вперше мав можливість познайомитися з великим містом, з польською культурою.

Це була нудна робота: цілими днями чекати, поки господар забажає люльку чи склянку води, яка стоїть поряд з ним на столі. Нехтуючи забороною, Тарас таємно перемальовував картини зі стін панського будинку. За це його одного разу дуже покарали. Це було 1829 р. Пан поїхав на бал 6 грудня, а Шевченко повинен був чекати, поки той повернеться. Щоб не гаяти часу, хлопець узявся копіювати луб’яний портрет козака Матвія Платова і не дочув, коли пан повернувся. Енґельґардт не тільки міцно поскуб його за вуха, але на другий день звелів ще відшмагати його різками на стайні.

Та захоплення живописом не проходило, а навпаки збільшувалася з кожною хвилиною. За цю пристрасть Шевченко ще не раз отримував «по шиї» від свого хазяїна. Втомившись лупити Тараса, пан нарешті сам переконався у неабияких здібностях кріпака і в тому, що краще мати вдалого власного маляра, ніж невдалого козачка, і вирішив віддати Шевченка в учні до майстра Яна Рустема вчитися на «кімнатного живописця».

Цей Ян Рустем, учень Норблена, був досвідченим портретним малярем, професором малярства у Віденському університеті, а ще людиною щиросердечною, прекрасним учителем, що з любов’ю ставився і до своєї роботи, і до своїх учнів.

Незабаром Енґельґардтові довелося переїхати до Варшави. Рустем, що вже побачив талановитість Тараса, звернув на це увагу пана, порадив йому у Варшаві дати хлопця в учні до маляра Франца Лампі, що Енґельґардт і зробив. Але недовго довелося Шевченкові користуватися порадами таких малярів, як Рустем або Лампі, — у кінці 1830 року або з початку 1831 р. пан переїхав до Петербурґа.

Шевченко в Петербурзі та викуп з кріпацтва (Біографія) тут.

Більше не кріпак (Біографія Шевченка) тут.

Поневіряння Шевченка (Біографія) тут.

Звільнення Шевченка (Біографія) тут.

Тарас Шевченко і діти (Біографія) тут.

Смерть Шевченка (Біографія) тут.

No Comments

Reply