• Телефонуйте : 066 758 90 94
19Бер
2015
0

Поневіряння Шевченка (Біографія)

Але Тарасові Шевченку не пощастило. Наприкінці березня 1847 р. почалися арешти членів Кирило-Мефодіївського товариства. Їх звинуватили у політичній зраді і виду покарали. Тарасу Григоровичу дісталося найбільше.

П’ятого квітня 1847 р. під час переправи через Дніпро Т. Шевченка було заарештовано за доносом студента Київського університету Петрова. Поет повертався до Києва, поспішаючи на весілля до Миколи Костомарова. На той час М. Костомарова, П. Куліша та інших членів Кирило-Мефодіївського товариства вже було заарештовано. У Шевченка вилучили малюнки і поетичні твори. Частина рукописів і малюнків зберігалася у друзів і знайомих поета, у яких теж чинилися обшуки. Внаслідок постійного переховування частину творів, на жаль, було втрачено.

Під час арешту збірку «Три літа» теж було вилучено, і до 1907 року вона пролежала в жандармських архівах, але більшість одиничних творів з неї було надруковано за кордоном.

6 квітня 1847 року Т.Г. Шевченка під конвоєм привезли до Петербурга і ув’язнили в казематі Третього відділу імператорської канцелярії на Пантелеймонівській вулиці. Зі спогадів Костомарова відомо, що поет тримався впевнено, іноді навіть жартував. Поведінка його дивувала всіх. На допитах Шевченко відмовився зрікатися своїх поглядів і не виказав нікого з членів братства, поводився мужньо, не боявся сказати жандармам правду про жахливе становище простого народу в Україні. Після допитів Тараса Григоровича почали розглядати окремо від членів Кирило-Мефодіївського товариства, вважаючи поета найнебезпечнішим злочинцем, твори якого могли «возбудить малороссиян к восстанию».

Шевченка звинуватили в написанні віршів «малоросійською мовою», які «могли посіятися і внаслідок вкоренити думку про гадане блаженство часів Гетьманщини, про щастя повернути ці часи і про можливість Україні існувати у вигляді окремої держави». На суді його участь у Кирило-Мефодіївському товаристві не була доведена, але документом для обвинувачення був альбом «Три літа».

30 травня того ж року Шевченку оголосили вирок: «Художника Шевченко, за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений, как одаренного крепким телосложением, определить рядовым в Оренбургский отдельный корпус, с правом выслуги, поручив начальству иметь строжайшее наблюдение, дабы от него, ни под каким видом, не могло выходить возмутительных и пасквильных сочинений».

Біля абзацу про Шевченка Микола I додав: «Под строжайший надзор и с запрещением писать и рисовать». Жорстокий вирок поет прийняв твердо і рішуче. Покидаючи подвір’я каземату, подивився на вікна, де сиділи інші ув’язнені, і посміхнувся, прощаючись з ними.

Про твердість духу українського митця свідчить і той факт, що, перебуваючи в ув’язненні, він не переставав писати вірші, які вже на засланні об’єднав у цикл «В казематі» з підзаголовком «Моим соузникам посвящаю» («В. Костомарову», «Чи ми ще зійдемося знову?», «Мені однаково…», «Садок вишневий коло хати» тощо).

Т. Шевченка заслали рядовим жовніром до Окремого Оренбурзького корпусу, та найстрашніше в цьому було не те, що він був позбавлений волі, а те, що його позбавили можливості творити. Причому ніякі клопотання друзів Шевченка не змогли йому допомогти.

Оскільки Шевченко вважався особливо небезпечним політичним злочинцем, його дуже спішно, за вісім днів, доставили в Оренбург (8 червня 1847 р.). А 23 червня 1847 р. поет був вже за Уралом в Орській фортеці, у казармі та в гурті з усіма жовнірами. Там для Тараса почалися довгі місяці нестерпної муштри і наруги над людською гідністю. Пізніше у своїх повістях Шевченко відзначить, що по прибуттю в Оренбурзький край йому впала в очі велика кількість військових. Тут також було багато політичних засланців.

В Орській фортеці із-під пера Т. Шевченка з’являються нові вірші: «Думи мої, думи мої…», «Згадайте, братія моя…», поеми «Княжна», «Сон», «Москалева криниця», поезії «N. N.» («Мені тринадцятий минало»), «Іржавець», «А.О. Козачковському», «Полякам».

У кінці 1847 р. поет відновлює листування з друзями і знайомими, зближується з багатьма польськими засланцями: Фішером, Завадським, Крулікевичем, Вернером.

«Бодай і ворогові мойому лютому не довелося так каратись, як я тепер караюсь», — пише він до А. І. Лизогуба, 11 грудня 1847 р. «Ви питаєте, — продовжує він, — чи покину я малювання, — рад я його покинути, так не можна. Я страшно мучуся, бо мені запрещено писать і рисовать». Та тут же й додає: «Добрий мій друже, голубе сизий, пришліть ящичок Ваш, де є вся справа, альбом чистий і хоч один пензель Шаріона — хоч інколи подивлюсь, то все-таки легше стане». Але, звісно, не для того, щоб лише подивитися, просив Шевченко вислати речі, які потрібні для малювання. Хоч який суворий був наказ за ним дивитися, щоб митець не малював, але, напевно, це не так уже ретельно й виконувалося, бо насправді до нас дійшла велика кількість його рисунків з доби заслання.

У першій половині 1848 р. в Орській фортеці Шевченко написав чотири твори: «А нумо знову віршувать», «У бога за дверми лежала сокира», «Варнак», «Ой гляну я, подивлюся…».

До Тараса прихильно поставився комендант Орської фортеці генерал-майор Ісаєв, дозволивши йому жити на приватній квартирі і спілкуватися з польськими засланцями. Але після смерті Ісаєва життя Шевченка змінилося. Його було переведено в казарму, де він щоденно підлягав муштрі і неодноразово перебував на гауптвахті. Писати і малювати поетові було заборонено, а приладдя для малювання, відібрані під час арешту, з Третього відділу не повернули.

Зміна клімату позначилася на здоров’ї поета. Спочатку він захворів на ревматизм, а потім на цингу.

Втіхою зраненій душі стала поезія, але Шевченко змушений був переховуватися. Кожного року (1847-1850) поет робив невеликі книжечки і носив їх за халявою чобота. У них він записував свої вірші. А самі книжки називав «захалявними».

Особливо покращало становище Шевченка, коли у березні 1848 р. його як художника включили до складу Аральської описової експедиції, що була влаштована під керівництвом О. І. Бутакова для дослідів Аральського моря. Тут не тільки не заборонялося малювати, але, навпаки, це ставилося Тарасові за обов’язок.

Після закінчення навігації на Аральському морі експедиція зупинилася на зимівлю на острові Кос-Арал. Цей час виявився для Шевченка дуже продуктивним. Крім значної кількості малюнків, він написав і багато ліричних творів. Більша частина їх сповнена мотивами туги та смутку.

Тут він виконав малюнки «Пожежа в степу», «Джангисагач», «Укріплення Раїм. Вид з верфі на Сирдар’ї», «Урочище Раїм з заходу», «Укріплення Раїм», «Спорядження шхун» (два малюнки), «Пристань на Сирдар’ї», та інші.

Поневіряння Шевченка (Біографія) Поневіряння Шевченка (Біографія)1 Поневіряння Шевченка (Біографія)2 Поневіряння Шевченка (Біографія)3

У травні 1849 р. експедиція починає друге плавання по Аральському морю.

Ця експедиція взагалі дуже вплинула на покращення Тарасового стану. Щоб обробити ті етюди, які він зібрав за той час, йому було дозволено зупинитися в Оренбурзі, тож в кінці вересня того ж року через Каракумську пустелю він повертається до Оренбурга, де разом з польським засланцем Броніславом Залеським опрацьовує матеріали експедиції. У цей час поет міг вільно малювати, ходив у цивільному одязі, жив на приватній квартирі. Мало того, Шевченко малював навіть у самого начальника Оренбурзького війська, генерала Обручева, портрет його дружини.

Але один з офіцерів з помсти доніс вищим чинам про порушення Шевченком царської заборони писати й малювати. 23 квітня 1850 р. поета було заарештовано і відправлено до Орської фортеці, а восени того ж року до Новопетровської фортеці на безлюдний півострів Мангишлак, на Каспійському морі, — тепер форт Урицький, — де митцеві довелося тяжко страждати протягом семи років. Свідченням цьому є хоча б той факт, що за перші чотири роки заслання Шевченко написав більше ста ліричних творів, серед яких сім поем, а за наступні сім років заслання — один вірш.

Улітку 1851 р. Т. Шевченка як художника включили до складу Каратауської експедиції, де він здобув деяку можливість малювати.

На весні 1853 р. приїхав новий комендант фортеці І. О. Усков, у родині якого Шевченко з часом став найближчою людиною. Усков полегшив, наскільки можна було, Тарасове становище, як щодо служби, так і до його життя.

Перед приїздом Ускова, Шевченко знайшов десь біля фортеці добру глину та алебастр, придатні для скульптури й хотів був цим зайнятися. Він міркував так: малювати заборонено, а про скульптуру нічого не сказано. Але до приїзду Ускова начальство ніяк не могло вирішити цю справу і лише, коли той приїхав, Тарасові відразу розв’язали руки таким присудом: «що не заборонено, то дозволено». І митець заходився коло своєї праці. З його листів і споминів знайомих нам відомо, що Шевченко зробив не менше, як сім скульптурних речей, але жодна з них не збереглася до нашого часу, принаймні досі не відома. Немає нічого дивного в цьому, тому що самий матеріал, з якого вони зроблені, дуже нетривкий.

За допомогою Ускова Шевченко сподівався дістати дозвіл і на малювання, а саме: Усков подався в Оренбург з проханням дозволити Шевченкові намалювати олійними фарбами запрестольну ікону до церкви Новопетровського форту. Думали так: якби начальство дало такий дозвіл, то фактично ця заборона малювати зникла б, а потім можна було б знищити її офіційно. Але в Оренбурзі відмовилися дати такий дозвіл.

Все ж і без цього дозволу, перебуваючи багато часу в Ускових, Шевченко чимало там малював, про що свідчить значна кількість його малюнків, що дійшли до нас.

 

ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО (1814-1861). Біографія (Дитинство Шевченка) тут.

Шевченко в Петербурзі та викуп з кріпацтва (Біографія) тут.

Більше не кріпак (Біографія Шевченка) тут.

Звільнення Шевченка (Біографія) тут.

Тарас Шевченко і діти (Біографія) тут.

Смерть Шевченка (Біографія) тут.

No Comments

Reply