• Телефонуйте : 066 758 90 94
15Бер
2015
0

Більше не кріпак (Біографія Шевченка)

У 24 роки, після викупу з кріпацтва, Тарас оселився на 4-й лінії Васильєвського острова у будинку № 100 та з великим завзяттям узявся за науку. Одержавши «відпускну», він взагалі мало не збожеволів на радощах. Шевченко навіть присвятив одне з найзнаменитіших своїх творів, «Катерина», Жуковскому.

Ще раніше Сошенко всякими хитрощами влаштовував майбутньому поетові можливість віддатися деяким студіям з малярства. Тепер була вже повна можливість вступити до Академії Мистецтв. «На другой день, — розповідає Шевченко в згаданому «Художникові» про Сошенка, — часу в десятом утра одел я его и отвел к Карлу Павловичу (Брюллову), и, как отец любимого сына передает учителю, так я его передал безсмертному нашему Карлу Павловичу Брюллову. С того дня он начал посещать академические классы и сделался пенсионером Общества Поощрения Художеств».

У листі до брата Микити від 15 листопада 1839 року Тарас зазначить: «Учуся малювати, заробляю… нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окрім Бога, – велике щастя бути вільним…».

Цього ж року Т.Г. Шевченка було офіційно зараховано «стороннім учнем» до Академії мистецтв. Український митець із великою жадобою слухає лекції в академії, здобуває знання з мови, літератури, історії, географії, фізіології, зоології, навіть математики, фізики та французької мови, багато читає, користується бібліотекою Брюллова, будучи його улюбленим учнем, пише вірші, відвідує театр, виставки, музеї – швидко здобуває знання, щоб стати освіченою людиною. 1838 року Тарас знайомиться з художником Штернбергом.

Будучи вже неабияким портретистом, упродовж навчання Т. Шевченко опанував також мистецтво гравюри й виявив видатні здібності як графік та ілюстратор. 23 червня 1838 року за рисунок з гіпсових фігур на місячному екзамені в Академії мистецтв Тарасові виставлено номер тринадцятий (найкраща робота оцінювалась одиницею, а далі оцінки йшли по висхідній).

Невимовною тугою за Україною сповнені Шевченкові листи до рідних. Звертаючись до брата Микити, Тарас просив писати рідною мовою, щоб хоч на папері бути ближчим до домівки. У цей період, за визначенням Євгена Маланюка, «і свідомість його, і його творчість являють рідкий в історії культури приклад органічного, суцільного зростання особистості і її світогляду — вверх». Це зростання простежується у найвищому вияві світогляду Тараса Шевченка — його літературній творчості, періодизацію якої вперше обґрунтував Іван Франко, поділивши її на чотири періоди:

  • рання творчість (1838-1843);
  • життя і поетична творчість періоду «Трьох літ» (1843-1847);
  • життя і поетична творчість періоду заслання (1847-1857);
  • останні роки життя і поетичної творчості (1857-1861).

У січні 1839 р. Т.Г. Шевченка зарахували пансіонером Товариства заохочення художників, а згодом, у квітні, нагородили срібною медаллю 2-го ступеня за малюнок з натури.

У кінці 1839 року український митець захворів на тиф. Одужував у маєтку Федора Пономарьова — свого найближчого приятеля в Академії мистецтв. Водночас Шевченко наполегливо поглиблював свої знання, читав твори класиків світової літератури, захоплювався історією та філософією.

1840 року його було нагороджено срібною медаллю 2-го ступеня за першу картину олійними фарбами «Хлопчик-жебрак дає хліб собаці».

У цей період життя митця захоплює і літературна творчість. 1837 року ним була написана балада «Причинна», 1838 р. – поема «Катерина». Під враженням вістки про смерть автора «Енеїди» Шевченко написав елегію «На вічну пам’ять Котляревському» (разом із чотирма іншими його поезіями цей вірш пізніше побачив світ у альманасі Гребінки «Ластівка»), 1839 р. – поезії «Тополя», «До Основ’яненка».

1840 – 1847 роки – період розквіту творчості Тараса Шевченка.

Наприкінці 1839 року Є. Гребінка познайомив Тараса зі своїм земляком — поміщиком П. Мартосом. Працюючи над портретом Мартоса, Шевченко повідав поміщикові про свої поетичні спроби. Той зміг оцінити обдарування юнака, і згодом, разом з Гребінкою, сприяв виданню творів молодого поета.

До збірки під назвою «Кобзар», виданої у травні 1840 року, увійшли вісім творів: «Думи мої, думи, мої…», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови…»), «До Основ’яненка», «Іван Підкова» і «Тарасова ніч».

Назва збірки «Кобзар» (кобзар – народний співець, частіше сліпий виконавець пісень та дум під акомпанемент кобзи або бандури) є знаком романтичного самовизначення поета.

Вірші Шевченка справили на українське суспільство велике враження, проте суспільні кола царської Росії по-різному сприйняли появу збірки. Одностайність критиків виявилась тільки в одному — вихід «Кобзаря» було визнано епохальним явищем. Усі сім рецензій (п’ять журнальних і дві газетні) наголошували на великому поетичному таланті автора. Проте точилися суперечки про мову творів. Три видання негативно висловилися про українську мову, якою були написані твори, як про відмерлу говірку, «мужицьку мову». Журнали «Современник», «Отечественные записки» і «Маяк» відзначили позитивне значення мови автора, яка йде від його серця. «Эти стихотворения принесли бы честь любому имени во всякой литературе… Мы уверены, что не только Украина, но и мать ее, великая Россия, примет, как детей своих разумных, цветистых деток любезного нашего кобзаря.»

Більшість сучасників Шевченка із захопленням сприйняли вихід «Кобзаря». А в 1841 році Є. Гребінка видав альманах «Ластівка», куди увійшли ще п’ять творів Тараса Шевченка: балада «Причинна», поезії «Вітре буйний», «На вічну пам’ять Котляревському», «Тече вода в синє море…», перший розділ поеми «Гайдамаки» – «Галайда», пізніше окремим виданням вийшла поема «Гайдамаки». Усі надруковані твори довели великий поетичний талант Шевченка і його здатність до жанрового розмаїття у поєднанні двох творчих методів — реалізму та романтизму. Поезія митця не просто зачаровувала: вона будила прагнення до волі, національну гідність українців.

У вересні того ж року Шевченка відзначено третьою срібною медаллю 2-го ступеня за картину «Циганка-ворожка».

Циганка-ворожка Т. Шевченка

Циганка-ворожка Т. Шевченка1

З-під пензля Шевченка виходять малюнки «Козацький бенкет» (1838),

Козацький бенкет Т. Шевченка1

«Натурниця» (1840) та низка портретів.

Натурниця Т. Шевченка1

Він ілюструє чимало художніх творів. 1840 року з’являється «Марія» – малюнок до поеми О.С. Пушкіна «Полтава»,

Марія Т. Шевченка1

1841 – малюнки до оповіданнь Квітки-Основ’яненка «Знахарь», Надєждіна «Сила волі», 1842 – «Зустріч Тараса Бульби з синами» до повісті «Тарас Бульба». Визначним твором цього періоду є картина олійними фарбами «Катерина» 1842 року.

Захоплюючись театром, Шевченко пробував свої сили і в драматургії. 1842 року з’явився уривок із п’єси «Никита Гайдай», написаної російською мовою, та поема «Слепая». 1843 року Тарас завершив драму «Назар Стодоля», а 1844 р. у Петербурзі окремим виданням вийшла поема «Гамалія».

Шевченко давно мріяв поїхати в Україну, одночасно сподіваючись, що зможе поїхати вчитися у якусь європейську країну. Проте поїздці за кордон не судилося відбутися.

19 травня 1843 року Т.Г. Шевченко разом із Є.П. Гребінкою їде в Україну. Перебування там тривало дев’ять місяців. Відвідав митець відставного поручника й українського поета Віктора Забілу на його хуторі Кукуріківщина під Борзною. Зупинився в Качанівці, яка належала Тарновському. Із Качанівки поет виїздить до Києва, де виконує кілька малюнків історичних пам’яток. Під час перебування у Києві він познайомився з М. Максимовичем, П. Кулішем та з художником Сенчило-Стефановським, із яким вони 1846 р. брали участь у розкопках могили Переп’ятихи біля Фастова. Із Києва Шевченко поїхав до Гребінки в «Убіжище» біля Пирятина, а звідти до с. Мойсівки (тепер с. Мосівка Драбівського району на Черкащині), де знайомиться з О. Капністом, П. Лукашевичем. Разом із ними Тарас побував у Яготині в маєтку Рєпніних. На деякий час поет знову приїздить до Києва, потім відвідує Запорізьку Січ, острів Хортицю, села Покровське, Чигирин, Суботів. У серпні 1843 р. у селі Березівка письменник побував у П. Лукашевича. У вересні Т. Шевченко відвідав рідних у Кирилівці, зустрівся з братами і сестрами, був на хрестинах свого племінника Трохима, якому став хрещеним батьком, написав малюнок «Хата батьків Т.Г. Шевченка в с. Кирилівці».

З Кирилівки Український митець їде на Березань, де пише вірш «Розрита могила». Деякий час поет живе в Ісківцях у Афанасьєва-Чужбинського, робить спроби перекладати твори польських поетів.

У липні 1843 року в Ковалівці Шевченко відвідує Олексія Капніста — учасника руху декабристів, сина автора «Оди на рабство» і комедії «Ябеда» Василя Капніста. Обидва поїхали до Яготина, до Миколи Рєпніна-Волконського, щоб оглянути галерею картин і на замовлення Григорія Тарновського зробити копію з портрета Миколи Рєпніна. Там, у Яготині, (із жовтня 1843 р.) поет прожив найдовше. Він так і мешкав в родині Рєпніних. Особливо дружні взаємини зв’язували Тараса з дочкою князя М. Рєпніна Варварою. Їй він повідав про свій намір викупити з кріпацтва своїх рідних, за яких поміщик запросив 2000 карбованців. Для досягнення цієї благородної мети Шевченко робить на замовлення дві копії портрета М. Рєпніна, малює дітей В. Рєпніна та автопортрет, вирішив видати серію офортів «Живописна Україна» трьома книгами. На жаль, його сподівання не виправдалися, бо вийшла лише одна книга, а коштів, виручених від її видання, було не достатньо для викупу.

У листопаді 1844 року побачив світ перший випуск «Живописной України», до якого увійшли шість офортів: «У Києві», «Видубицький монастир у Києві», «Старости», «Судня рада», «Дари Богдановії українському народові», «Казка». 1844 р. поет закінчує поему «Сова», створює поему «Сон», поезії «Дівичії ночі», «У неділю не гуляла…», «Чого мені тяжко, чого мені нудно…», «Заворожи мені, волхве…» та вірш «Гоголю».

Із Яготина поет їздив у Лубни, Пирятин, Березову Рудку, Ковалівку. Залишивши Яготин, Шевченко відвідав Мойсівку, побував у Я. Бальмена у Линовиці, де бачив альбом «Вірші Тараса Шевченка», переписаний латинським алфавітом та ілюстрований Я. Бальменом і художником М. Башиловим. Побував Т. Шевченко у селі Турівці у маєтку М. Маркевича. Відвідав Київ і на початку 1844 р. виїхав до Москви, де знайомиться з істориком Бодянським, Шафариком, зустрівся з Щепкіним. Пише поезію «Чигирине, Чигирине…».

Із Москви Шевченко виїхав до Петербурга. Там він прожив більше року, 22 березня 1845 р. митець закінчив навчання в Академії мистецтв, йому було присвоєно звання «некласного художника» (тобто звичайного художника). Як висловилася Рада Академії, через те, що Шевченко відомий Раді своїми працями, його було нагороджено за успіхи в малярстві срібними медалями 2-го ступеня.

У кінці березня Шевченко виїздить до Москви, де зустрічається зі Щепкіним та Бодянським. У квітні 1845 року поет приїздить в Україну, щоб постійно тут жити і працювати. 22 квітня Тарас прибув у Київ, де зустрівся із Максимовичем.

Тим часом у Києві склалася Археологічна Комісія, якій треба було мати власного маляра, і Шевченка закликали до співробітництва зарисовувати історичні пам’ятки.

Шевченко вирушає на Звенигородщину. У Густинському монастирі він виконує кілька малюнків. У середині серпня митець приїздить до Переяслава, де змальовує кілька пам’яток. Відвідавши село Андруші, він малює дві сепії «Андруші», у вересні 1845 гостює у Кирилівці.

На початку жовтня Т. Шевченко приїхав у Миргород. Тут він написав поезії «Не женися на багатій…», «Не завидуй багатому…» та містерію «Великий льох». У Переяславі, де він живе у Козачковського, Тарас пише поеми «Наймичка», «Кавказ», вступ до поеми «Єретик».

Завершені твори 1843-1845 років Шевченко об’єднав у альбом «Три літа».

Наприкінці листопада поет їздив до Києва, а незабаром його офіційно затвердили співробітником Київської Археологічної комісії.

У кінці жовтня поет приїхав до Переяслава, серйозно захворів, а 25 грудня під час загострення хвороби, перебуваючи під наглядом свого друга лікаря А. Козачковського, Шевченко створює «Заповіт».

Після одужання, виконуючи завдання Археографічної комісії, Шевченко багато подорожує, а в квітні 1846 р. зупиняється у Києві для обробки матеріалів і подає заяву на ім’я попечителя Київського навчального округу про зарахування на посаду вчителя малювання у Київському університеті Святого Володимира, на яку його затвердили 21 лютого (5 березня).

Навесні Т. Шевченко деякий час жив у Києві. Перебування в Україні розширило коло знайомств Тараса. Він зблизився із членами Кирило-Мефодіївського товариства М.І. Костомаровим, який і підштовхнув його до вступу у товариство, а також з М. Гулаком, О. Марковичем та іншими, зустрівся із Р. Білозерським. У спогадах Костомарова є свідчення про те, що товариство мало на меті поширювати ідеї слов’янської єдності, які митець пропагував у творах «Єретик», «І мертвим, і живим…», «Шафарикові». Поет підтримав пропозицію Костомарова пристати до Кирило-Мефодіївського товариства, але не завжди погоджувався з поглядами його учасників, оскільки на перший план висував ідеї національного і соціального визволення народу. Саме в цей період Шевченко підтримував зв’язки з майбутніми петрашевцями.

У вересні поет виїхав на Поділля й Волинь збирати перекази і пісні та описувати історичні пам’ятки. У кінці жовтня повернувся до Києва.

У січні 1847 побував у Борзні, Оленівці. У березні жив у Седневі, у А. Лизогуба.

З 1843 по 1847 роки Т. Шевченко написав значну кількість літературних творів, частину яких сподівався видати, назвавши другим «Кобзарем». До майбутньої збірки поет навіть написав передмову, яка являла собою критичний огляд тодішньої української літератури. Але єдиним виданим твором митця другого періоду стала поема «Тризна», присвячена Варварі Рєпніній.

Цю поему з численними цензурними виправленнями було надруковано двічі: у журналі «Маяк» (під назвою «Бесталанный») та окремим виданням. Інші твори увійшли до рукописної збірки «Три літа».

 

ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО (1814-1861). Біографія (Дитинство Шевченка) тут.

Шевченко в Петербурзі та викуп з кріпацтва (Біографія) тут.

Поневіряння Шевченка (Біографія) тут.

Звільнення Шевченка (Біографія) тут.

Тарас Шевченко і діти (Біографія) тут.

Смерть Шевченка (Біографія) тут.

No Comments

Reply