• Телефонуйте : 066 758 90 94
19Лют
2017
0

Терновий гай (Вистава про Святого Миколая)

Богдана Бабак

Терновий гай

Дійові особи:

Миколай, Ангелик, багач, пані, служниця, дівчинка, жінка

Відео тут: Вистава про Святого Миколая

П’єса на одну дію

Засніжена галявина. Ялини гілки посхиляли, обтяжені снігом. Блимають вогники. Сиплються сніжинки. З одного боку видніється село, клубочиться дим з коминів, вишиває небо і наче падає на небо разом зі сніговими клаптями. З другого боку видно ліс, а посередині – терновий гай, чорний і страшний, хоча теж засніжений. У гаю здіймається щось, старанно вкрите гіллям і снігом, і здалека здається, наче то величезна кучугура або ведмежий барліг.

Ява 1. Ангелик і Миколай.

Ангелик сидить на кожусі, спершись на стовбур дерева. Ялина звісила над ним свої білі рукавиці. Миколай – старий дідусь, ступає поволі, йде помаленьку, обережно. Підходить до Ангелика, дивиться хвилю і усміхається, потім легенько торкає за плече.

Миколай: Ангелику, Ангелику, прокидайся! Застудишся.

Ангелик: Га? (Тре кулачками очі, широко позіхає.) Я задрімав. А ваш кожух такий теплий, дідусю. Мені здавалося, наче це ви мене голубите, обіймаєте. (Встає і обтріпує кожух від снігу.) Одягніться, бо я не застуджусь. Ангелики не застуджуються, а от дідусі…

Миколай: (Усміхається.) Може, й так. Ну, то давай, бо вже ж і змерз трохи. Молодець! Турбуєшся про мене і допомагаєш мені…

Ангелик: А хто ж про вас іще турбуватиметься, як не я? Ви ж себе усього людям віддаєте.

Миколай: Ну, ну, годі вже…

Ангелик: Годі, то годі. Слухайте, який мені щойно сон чудернацький наснився!

Миколай: Розповідай! Сни Ангеликам так просто не сняться.

Ангелик: Слухайте: от, іду я дорогою, а вона довга-довга, аж наче до самого небокраю. Коли дивлюсь – а з неба світло промениться. Мені так радісно стало, бо вже так скучив за ним, аж тут голос мені чується, та такий смутний-смутний, аж наче чорний… Від того голосу я обертаюся назад і бачу гай терновий, а у ньому щось є… Та що, я не встиг побачити, бо ви мене розбудили. А може, те щось важливе? Шкода, що я більше нічого не знатиму.

Миколай: Не сумуй. Твій сон щось означає, а нам залишається з’ясувати, що саме. Поглянь: он твій терновий гай.

Ангелик: І справді! Добре, що ми тут опинилися. А ви справді вірите у мій сон?

Миколай: Ангеликам, особливо таким, як ти, сон так просто не насниться. Піду я он у те село. Треба роздивитися, що й до чого.

Ангелик: Думаєте, знову щось сталося?

Миколай: Якщо ти бачив дорогу, значить, треба йти.

Ангелик: А мені можна з вами?

Миколай: Ну, зовсім як мала дитина, все з вами і з вами… Я покличу тебе, як треба буде. А тепер у тебе робота: щоб діти не сумували, треба навчити їх усміхатися. Хто це краще зробить від тебе? Поглянь: сюди прямує якась дитина Розваж її, бо я не можу дивитися на сльози. І сам не сумуй! Упораєшся – наздоженеш мене, гаразд?

Ангелик: Гаразд! Бувайте! (Ховається за ялину, а Миколай виходить.)

Ява 2. Ангелик і дівчинка.

Дівчинка сумна-сумна, мало не плаче, у бідному одязі, заходить на галявину. Роззирається і сідає на пеньку. Витягує з торбинки окрайчик хліба, ламає на шматочки і їсть.

Ангелик: Дивна дівчинка. Чому вона не йде з іншими дітьми гратися? (Підходить.) Привіт! Як у тебе справи? (Дівчинка дивиться на нього з широко розплющеними здивованими очима.) Не почула чи що? (Голосніше.) Привіт! Чому ти тут? (Дівчинка схиляє голову, а потім простягає Ангеликові окрайчик хліба.) Дякую, але навіщо він мені? Я не голодний. А чому ти вдома не обідаєш? (Дівчинка схиляє голову.) У тебе немає домівки? (Дівчинка хитає головою у відповідь «Ні».) Ні? То у тебе немає мами? Через те ти сумуєш? Знову ні? А чому? Чому ти постійно мовчиш? Я ж питаю тебе, а ти мовчиш! (Дівчинка тяжко зітхає.) Я до тебе зі щирим серцем, а ти мовчиш, мов насміхаєшся із мене! Дуже неввічливо не підтримувати розмову! Що я тобі такого зробив? (Дівчинка зітхає ще раз.) З такими неввічливими, як ти, і розмовляти не хочеться. Не дивно тепер, що ти сама і з тобою ніхто не грається! (Дівчинка затуляє обличчя руками, знову тяжко зітхає і виходить.) Стій! Я не хотів тебе образити! Просто так не можна! Пішла… (Зітхає.) От через оту нечему на серці так недобре… Подамся я до дідуся Миколая. Може, він порадить мені, що робити? Де ж мені його тепер шукати? (Виходить.)

Ява 3. Пані та служниця.

Пані: Ну, і чого ти мене сюди притягнула?

Служниця: Стривайте, пані, не сердьтеся! Бо таке розкажу, що й не вигадаєш!

Пані: Що ж ти мені нового розказати можеш? Це село. Тут всі знають навіть, скільки в кого дірок в капелюсі! І ти ще мене хочеш здивувати?

Служниця: О, так, пані! Я тут нишком підслухала… Тоді, як пан напився і я із нього чоботи скидала, то, певно, він забув, де є, і став мені розповідати… А ви ніколи не цікавилися, навіщо панові отой терновий гай?

Пані: Яка мені різниця? У кожного свої є забаганки. Казав не питати, то я й не питаю.

Служниця: А варто було б запитати!

Пані: То ти мені ще вказувати будеш? Маєш щось казати, то кажи!

Служниця: Ну, от: скидаю чоботи, а пан мені і каже: «Ти знаєш, що в терновому гаю?» – «Ні, – кажу, – не знаю.» – «Криниця там захована з цілющою водою…» Тоді пан упав на постелю та й захріп на усю хату.

Пані: Чому ж ти мені раніше цього не сказала?

Служниця: Та так, хотіла все обдумати.

Пані: Ти? Думати? Тобі дозволено лиш тільки працювати! Яке ти право маєш себе ставити вище за свою господиню! Давно вже не лягала під батіг?

Служниця: Стривайте, пані. Ну, навіщо гніватися зволите? Послухайте, що я скажу. Той гай терновий можна викорчувати і воду ту цілющу продавати!

Пані: Продавати?

Служниця: Та ви могли б удвічі чи тричі багатшими стати! Купили б собі титула якого, й подалися б аж десь до короля ходити в пишності по всіх його палатах…

Пані: Гарно мовиш! Лестиш вміло. Недарма тебе радили мені! Як далі будеш помагати – озолочу!

Служниця: Добре, пані! Слухаюся і корюся!

Пані: Тепер ходімо, бо треба ще переконати пана… (Виходять.)

Ява 4. Багач і жінка.

Заходить багач з рушницею на плечі. Йде поважно, інколи зупиняється, прислухається, дивиться на сліди на снігу. Здалека з’являється жінка, обідрана, змучена, підходить ближче.

Жінка: Ой, паночку, благаю вас! Змилуйтеся наді мною!

Багач: Ти знов до мене? Чого ти причепилася? Казав тобі, не дам!

Жінка: Благаю вас, прошу, молю! Змилуйтеся! Не для себе! Дитина хвора! Та як же воно житиме?

Багач: Мені яка різниця?

Жінка: (Скрушно.) Вам ніяка, бо то не ваша дитина…

Багач: Тихо, тихо! Ще наврочиш!

Жінка: (Стає навколішки.) Благаю!

Багач: (Штовхає ногою.) Дам! Дам я тобі гроші! Але повернеш вдвічі більше! Інакше ні копійки не отримаєш!

Жінка: (Падає аж до землі.) Ой, паночку! Та що ви!

Багач: Відчепись! (Штовхає ще раз.) Як сказав, то так і буде! (Швидко виходить.)

Ява 5. Жінка і Миколай.

Миколай: (Підходить, схиляється над жінкою і підводить її.) Вставайте! Вам погано? Ну, не плачте. Сядьте ось тут.

Жінка: Горе моє, горе!

Миколай: Скажіть, що сталося? То, може, я вам допоможу?

Жінка: (Іронічно.) Ви? Ви лікар?

Миколай: Ні.

Жінка: Ви чарівник?

Миколай: Ні, та в чому справа?

Жінка: Як ви мені допоможете? (Тяжко зітхає.) У мене хвора. (Плаче.)

Миколай: Хвора?

Жінка: Вона такі пісні мені завжди співала в полі, коли ми працювали Сама вигадувала… Але щось сталося, і вона замовкла… Скажіть мені, невже вона навіки замовкла?

Миколай: Я нічого не розумію, поясніть!

Жінка: Моя дитина тепер німа! І я нічого не можу вдіяти…

Миколай: Тут треба заспокоїтися, бо слізьми горю не зарадиш. Ми щось вигадаємо!

Жінка: Нема що вигадувати. Я до нашого пана ходила грошей просити. Ледве вимолила, але віддавати мені доведеться тепер вдвічі більше. А звідки взяти гроші? (Гірко усміхається.) І чи існує такий лікар, що може вилікувати німоту?

Миколай: (Замислено.) Так от куди вела у сні дорога…

Жінка: Ви про що?

Миколай: Та так, я сам до себе. Тут не треба шукати лікаря. Не шукайте! Тут лікар не допоможе. Шкода, що не можу вам всього розповісти. Але я знаю, чим вам зарадити! Ви в Бога вірите?

Жінка: Звичайно, вірю!

Миколай: «По вірі вашій буде вам», – казав Господь. Тут не лікаря треба, а чисту віру. Сон був, і я через нього сюди прийшов. Господь у біді не покидає. Вірте мені.

Жінка: (Знизує поглядом з ніг до голови.) То ви маєте бути моїм порятунком?

Миколай: Ні, що ви. Не я. (Усміхається.) Ми разом упораємося. Але дуже шкода, що ви мені зовсім не вірите.

Жінка: Вибачте мені. (Зітхає.) Але я зовсім вас не знаю.

Миколай: І я не знаю вас, але ваша донька буде здорова. Скажіть, чому оцей терновий гай ніхто не викорчовує? Там має бути захована якась таємниця.

Жінка: Ні, яка ще там таємниця? Але то земля того багача, в якого я просила гроші і на якого працюю.

Миколай: Навіщо багачеві терновий гай, адже з нього жодної користі?

Жінка: Я ніколи про це не думала. Справді дивно.

Миколай: То ж бо і воно. Був сон… Там серед терну є порятунок. Треба йти шукати!

Жінка: Дертися крізь терни? Чи ви зійшли з розуму? Я не піду туди!

Миколай: Ви все-таки мені не вірите. Дуже шкода, але тоді піду я сам.

Жінка: Самі?

Миколай: Бувайте!

Жінка: Постривайте! Ви йдете туди заради чиєїсь чужої дитини?

Миколай: Так! Бо чужих дітей у Бога не існує! З Божого веління я йду туди.

Жінка: Але ж ви поранитеся?

Миколай: Але ж ваша дитина німа!

Жінка: (Плаче.) Вибачте. Перший раз мені зустрілася така людина, як ви. Я перестала уже вірити в добро, але тепер знов бачу, що воно існує. Я теж піду!

Миколай: Ну, от і добре. Удвох ми впораємося швидше. (Виходять.)

Ява 6. Служниця, пані і багач.

Служниця: Чули, пані? Треба щось робити, поки ще не пізно.

Пані: І звідки цей стариган з’явився? Все молов тут про якийсь свій сон. Занадто близько він наблизився до таємниці!

Служниця: Треба щось діяти.

Пані: Але що? Не можна щоб раніше часу довідалися люди, бо продавати вже не буде що. Так не хочеться пхатися у той терновий гай! Варту теж не пошлеш, бо повернуться обідрані і зранені.

Служниця: А люди хитрі, питати будуть, і язика нікому не відріжеш… А може не повернуться?

Пані: Надіятися, що не повернуться? А хтозна! У біді люди здатні на дивовижні речі…

Багач: (Заходить, з насмішкою.) Яка сьогодні вже у вас біда тут сталася?

Служниця: (Вклоняється.) У нас все добре, пане, не хвилюйтесь.

Пані: Помовч!

Багач: Не можеш вирішити, який вдягнути капелюшок?

Пані: Чому ти про криницю нічого не казав?

Багач: (Знічено.) Яку криницю?

Пані: Не робися дурнем! Я добре тебе знаю. На кроків десять наперед все прорахуєш! Лиш в цьому разі ти прорахувався!

Багач: І що ти хочеш знати?

Пані: Розказуй про криницю до кінця, бо треба думати вже, що робити далі. Старий тут вештався один. Він в терни потягнув оту бідачку.

Багач: І він вже знає про криницю?

Пані: Ще ні, та коли знайде, дізнається!

Багач: Кепські справи… Та криниця молодість дає і виліковує усі хвороби.

Пані: Чому від мене приховав?

Багач: Бо дуже добре знаю вас, жінок… Якби ти знала, то б досі розпатякала на цілий світ, а так давав тобі я нишком пити. Поглянь на себе: у шістдесят ти виглядаєш, як на тридцять!

Пані: Але чому ховатися від всіх? Ту воду можна продавати!

Багач: Продавати?

і Пані: Продавати! І заробити неабияке багатство, не докладаючи зусиль!

Багач: Про це чомусь я зовсім не подумав…

Пані: Ех, ти, не подумав… А стариган отой вже, може, досі й там, біля криниці, а що як він збере людей? А люди в відчаї – то сила!

Служниця: (Вказує кудись рукою.) Погляньте! Там хлопчик. Я вчора бачила його з отим старим.

Пані: А може, він його шукає?

Багач: Давай його пошлемо в терни. Хіба хтось буде шукати малого обідранця? Розкажемо йому якоїсь байки, то, може, і старий повернеться.

Пані: А що? Чому б і ні? Давай! (До служниці.) Поклич малого.

Служниця: Хлопчику! Хлопчику!

Ява 7. Служниця, пані, багач і Ангелик.

Ангелик: Це, напевно, ви мене кликали. Я кілька разів озирався, аж доки вас побачив.

Служниця: Ходи сюди, хлопчику! Ти, напевно, шукаєш дідуся?

Ангелик: Ви його знаєте?

Служниця: Сивий такий, невисокий, у кожусі…

Ангелик: (Радісно.) Так! Це дідусь Миколай!

Пані: Але він потрапив у біду… (Затуляє обличчя руками, а служниця тяжко зітхає.)

Ангелик: Кажіть мерщій!

Багач: Не лякайте дитину! Давай тобі я розкажу все по черзі. Навіть і не знаю, з чого почати. Ми всі прості селяни. Хто багатший, а хто бідніший, але ми всі звикли жити дружно і допомагати одне одному. От і нині зійшлися, щоб якось зарадити біді. Але послухай, що казатиму. Давним-давно, ще коли не було тут тернового гаю, прийшло до мене горе і забрало старшого сина. Він пас корову у полі і напився води з криниці.

Пані: Як ми його знайшли, він лежав біля неї мертвий.

Багач: І я поклявся, що з неї ніхто більше не питиме воду.

Пані: Вода в криниці чомусь отруйна, мертва.

Багач: Вкрив я тоді ту криницю терном, щоб люди більше не йшли до неї.

Ангелик: Я дуже співчуваю вам. А що сталося далі?

Багач: Розумієш, людська пам’ять буває дуже коротка. У тому місці, де викопана криниця з мертвою водою, виросли терни; а люди, у свою чергу, забули про те, що сталося.

Пані: Коли ми тепер розповідаємо їм, то вже не вірять нам.

Багач: А я як згадаю, що з моєю дитиною сталося, то хоч я чоловік, а сам плачу.

Ангелик: Батьківське серце не вміє заспокоюватися.

Багач: Правильно кажеш, сину. Отак кожнісінького дня ходжу тут з рушницею, людей відлякуючи. Може, хтось подумає, що божевільний, то й сам втече.

Пані: Попри свою волю ми тут.

Ангелик: А хіба комусь хочеться йти між терни?

Багач: О, ти ще всього не знаєш!

Пані: Жінка тут ходить одна. Негідна жінка, недобра дуже! Колись обкрадала була людей з нашого села.

Служниця: У мене останню копійку і окрайчик хліба забрала колись, не подивилася, що діти голодні! За те Господь покарав її. Дівчинка є у неї. Так вона німа стала!

Ангелик: Стривайте! А в чому ж дитина винна?

Пані: Дитина, може, й невинна, але це найбільше і покарання, яке може бути для матері.

Багач: От вона тепер вбила собі у голову, що я серед терну начебто скарби якісь заховав. Та жінка вешталася отут вранці, надумала, напевно, їх шукати. А скарбів же нема.

Пані: А як води нап’ється? Або як дитині дасть? Що буде?

Ангелик: Цього не можна допустиш!

Служниця: Вона ще й твого дідуся намовила! Навіщо самій пхатися у терни? Ох, яка вона хитра!

Ангелик: А дідусь Миколай з доброти своєї повірив їй!

Багач: Треба негайно їх знайти!

Пані: Зробімо так: я піду шукати у село, чоловік мій нехай лісом іде, ця добра жінка хай тут залишається на випадок, якщо сюди прийдуть, а ти рушай у терни, гаразд?

Ангелик: Тоді швидше рушаймо!

Багач: І пильнуй уважно!

Ангелик: Добре! (Виходить.)

Пані: Здається, повірив!

Багач: Одне слово – дитина. Але й ми ходімо. Чого тут стирчати?

Пані: То й ходімо.

Служниця: Уже, напевно, і обід готовий. (Виходять.)

Ява 8. Ангелик сам.

Ангелик: (Блукає серед тернових хащів.) Якщо дідусь з тією жінкою пішли сюди, мені треба першому знайти криницю! Та де ж вона? Як тут все заплутано! Все терном поросло! Що ж робити? Дівчинки тієї шкода. Напевно, вона добра дитина, а я її образив. Тепер вона не схоче зі мною гратися і усміхатися до мене! Я не зможу виконати свою роботу! (Зітхає.) Уявляю, як їй тепер тяжко. Якщо Господь наділив її чистим серцем і світлим розумом, то як їй з такою матір’ю жити, яка, можливо, й думає лише, як спекатись дочки! Аж моторошно стало від таких думок! Треба швидше шукати ту зловісну криницю! Та де ж вона? (Стає навколішки.) Господи, благаю, вкажи мені шлях. (Швидко спинається на ноги.) Ой! Промінчик! Швидше! Швидше туди! (Чути голос Миколам за сценою: «Ходімо сюди! Тут наче якась давня заросла стежинка. Обережно.») Голоси близько! Ось вона! Нарешті! Треба ще прикрити гіллям і снігом!

Ява 9. Ангелик, Миколай і жінка.

Миколай: (Радісно.) Ангелику, це ти? Ти нас шукав отут? Ти вирішив нам допомогти?

Ангелик: (Затуляє спиною криницю.) Не вірте їй!

Миколай: Кому?

Ангелик: Цій жінці!

Миколай: А що сталося?

Жінка: Чому мені не вірити?

Миколай: Розповідай.

Ангелик: Ця жінка недобра

Жінка: Ще ніхто в житті такого на мене не казав!

Ангелик: Хіба ви не бачите, яка вона хитра?

Миколай: А мені чомусь так не здається. Стривай! Я добре бачу! У неї величезне горе! Але ж не мені тобі розповідати! Ти маєш усе знати сам!

Ангелик: Так, так! Усе я знаю добре!

Миколай: Щось не схоже на тебе. Тобі личить боронити лиш від зла, а ти від добра мене хочеш захистити.

Ангелик: Так ця жінка і є зло!

Миколай: Ти бачив її очі? А ти поглянь! Підійди.

Ангелик: Не зрушу з місця! Я звідси бачу, які у неї лихі очі!

Миколай: Людську душу бачити я навчився від тебе. Ти ж Ангелик, а поводишся зараз як вперта людська дитина. Не личить тобі обманювати!

Ангелик: (Благально.) Але я… (Підходить до жінки і заглядає в очі, дивується і схиляє голову.) Вибачте мені…

Миколай: От і добре. А це що? (Розгортає гічки і звільняє криницю.) Ми знайшли рятунок!

Жінка: Це криниця!

Миколай: (Перехрещує воду.) Криниця із цілющою водою! От вам і лікуваннячко! (Зачерпує долонею воду.)

Ангелик: Стійте! Вона отруйна!

Миколай: Я поклав на неї хрест! Така вода лише цілюща!

Ангелик схиляє голову і нишком зникає.

Ява 10. Миколай і жінка.

Миколай: Йому соромно зовсім як дитині. (П ‘є з долоні воду.) Холодна! Пийте!

Жінка: Яка смачна!

Миколай: Одне слово – цілюща! Струмочок ген біжить у ліс і живить землю. Хіба така криниця може бути мертвою?

Жінка: У добра багато ворогів, а особливо у таких злидарів, як ми… Погляньте: он за криницею відеречко. Візьму води своїй дитині!

Миколай: Так, але все одно ще треба буде сюди повернутися, щоб люди вирубали терни і розчистили шлях до цілющої води! А тепер ходімо. (Виходять.)

Ява 11. Дівчинка, Миколай, жінка і Ангелик.

На галявину забігає дівчинка, зазирає між дерева, потім знаходить дупло і витягує звідти жменю горіхів, ховає в кишеню. Заходять Миколай із жінкою.

Жінка: Настусю, донечко! (Дівчинка радісно підбігає і обіймає жінку, а потім вклоняється Миколаєві.)

Миколай: Гарна дівчинка і ввічлива ж яка!

Жінка: Вона у мене слухняна! Чи є ще де у кого такі діти, як моя Настуся? (Зітхає.) А ще якби говорила.

Миколай: Ну, вже нема чого зітхати. У нас же є цілюща вода. Ходи сюди, Настусю.

Жінка: Пий.

Дівчинка: (П’є.) Яка смачна вода!

Жінка: Вона говорить! Чуєте? Вона говорить!

Дівчинка: (Здивовано.) Я справді можу говорити!

Жінка: (Обіймає дівчинку.) Щастячко ж ти моє!

Дівчинка: Мамо! Мені так тяжко було! (Кидається і обіймає Миколая.) Дякую вам, дідусю. Ви мені найкращий подарунок зробили до Різдва! Ви такий добрий!

Жінка: І я вам дякую! Щиро! Від усього серця!

Миколай: Бачите, шляхи Господні незвідані. От, і мені подякувати є за що. Ви Ангеликові показали, що не всім людям можна довіряти.

Жінка: Шкода мені його.

Дівчинка: Ви, може, про того хлопчика говорите, що в білій сорочці? Я його у лісі бачила. Можна і я йому подарунок зроблю, бо якщо він Ангелик, то йому, напевно, ще ніхто нa світі подарунків не робив!

Ангелик: (Заходить нишком.) Мені? Подарунок?

Дівчинка: (Витягує з кишені горіхи.) Тобі!

Ангелик: За що ж мені? Я ж тебе образив!

Жінка: Вона ще не навчилася ображатися.

Ангелик: Я хочу у всіх попросити пробачення. То багач мені очі на світ білий заплющив. А вірити йому не можна! Його дружина ту цілющу воду хоче продавати, щоб багатство нажити!

Миколай: Зі святої води вигоду робити не годиться, це гріх великий! Ходімо до людей! Розкажемо! Нехай ідуть вирубувати терни! А багача хай не бояться! Не довге його панування! Ходімо! (Виходять.)

25.11.2008 р.

No Comments

Reply